«ЖОВТНЕВИЙ  ПАЛАЦ» 
Міжнародний центр культури і мистецтв профспілок України

 

IMG 20220222 095101 100822

2022 року Міжнародний центр культури і мистецтв профспілок України відзначив 65-річчя. Про історію виникнення та сучасне життя Київського храму мистецтв читайте у цьому стислому нарисі.

 

        Одним з найбільш помітних і знаменитих споруд у Києві на алеї Небесної сотні, 1 є Жовтневий палац. Поточного року цій архитектурній перлині Києва виповнюється 180 років. Останні 65 років у будівлі колишнього Інституту шляхетних дівчат діє Міжнародний центр культури і мистецтв профспілок, який багато хто за звичкою зве Жовтневим палацом. Сьогодні його власником є Федерація профспілок України. А  історія цього будинку має багато цікавинок. Про деякі з них у цьому матеріалі.

         У 1834 році було дано дозвіл на відкриття в Києві Інституту шляхетних дівчат - закритого навчального закладу для дівчат дворянського походження, який давав освіту і право працювати виховательками в знатних родинах.

      Інститут був відкритий в 1838 р., тимчасово - в будинку фельдмаршала Остен-Сакена. У 1838-1842 рр. відомий архітектор В.І. Беретті за власним проектом зводить великий будинок спеціально для інституту. Його було виконано в стилі пізнього класицизму, головний фасад прикрасила полуротонда. Згодом до основної споруди прибудували двоповерховий корпус, де розмістилися лекційний і спортивний зали. 1843 року сюди переїжджає заклад. 

kyevskyj ynstytut blagorodnyh devycz

        Серед викладачів інституту було чимало відомих вчених і діячів мистецтва. Протягом майже трьох десятиліть викладав тут і видатний український композитор М. В. Лисенко.

       У передвоєнні роки в цьому приміщенні знаходилися різні державні установи. Реконструкція згорівшого під час 2-ї світової війни будинку здійснювалася в 50-х роках під керівництвом архітектора А. І. Заварова. Тоді ж в центрі головного фасаду добудували монументальну колонаду, а на схилі гори з'явилися урочисті гранітні сходи, які сьогодні ведуть до алеї Небесної сотні, 1. Глядацька зала, розрахований майже на дві тисячі осіб, простора сцена - все це дозволяє сьогодні влаштовувати тут концерти, спектаклі. Палац також має приміщення для студійної, гурткової роботи.

 

Появою Інституту шляхетних дівчат Київ завдячує генерал-губернатору графу Василеві Левашову (на фото). Саме він, втілюючи в життя ідею дружині імператора Павла І цариці Марії Федорівні, яка очолювала товариство шляхетних дівиць, став активним призвідником жіночої освіти у нашому місті.

"Цікаво, що, говорячи про необхідність створення Інституту, генерал-губернатор керувався політичними міркуваннями. Він дбав про викорінення крамоли в довіреному йому краї та вирішив, що виховувати в вірнопідданому дусі потрібно насамперед жінок. Пояснював граф у своєму донесенні царю Миколі I це так: "Моральна й відповідно користі громадської розумова освіта матерів сімейств є найбільш необхідною: панування їх над серцями і умами чоловіків і дітей своїх все породжує", - пише дослідник київської старовини Михайло Кальницький.

p161

Перша адреса новоствореного закладу – будинок фельдмаршала Остен-Сакена на розі нинішніх вулиць Інститутської і Липської. Саме тут стали до навчання більше ста дівчаток з родин дворян, купців першої гільдії, потомствених почесних громадян, священиків та іноземців.

Колись спадщиною Київської Русі тут залишався путівець, називаний Іванівським шляхом, який починався від Лядських воріт на нинішньому Майдані Незалежності і вів до верхнього Печерська. У середині XIX століття обабіч шляху почали з`являтися благоліпні садиби та розкинулися живописні парки, а вулицю назвали Іванівською.

Згодом вулиця отримала назву Бегічевської – на честь власника найбільшого маєтку в цьому районі генерала Дмитра Бегічева, який немовбито входив до масонської ложі та відповідно мав славу великого містика. Саме він у липні 1834 року повідомив генерал-губернатору Василю Левашову, що готовий передати свою нерухомість і землю "на користь Університету Володимира або ж на інший подібний загальнокорисний предмет без всякої за це мені плати або іншого будь-якого винагородження".

Дар містом було прийнято – і на місті садиби Бегічева на мальовничому пагорбі над Хрещатиком архітектор Вікентій Беретті 1838 року почав споруджувати для Інституту шляхетних дівчат величну чотирьохповерхову будівлю у стилі класицизму з порталом-ротондою та колонадою. Відповідно вулиця стала зватися Інститутською, народ же швидко охрестив її Дівочою.

1910 yb

На жаль, до наших днів не дожив фриз-рельєф на фронтоні будівлі, на якому пелікан годував у гнізді пташенят. "Це зображення символізувало батьківську любов і самопожертву. Згідно легендам, від надлишку материнських почуттів самка пелікана душить своїх дітей, а самець до крові роздирає себе дзьобом та цією кров`ю оживляє пташенят", - стверджує історик Дмитро Лавров.

 

У основній будівлі Інституту розташувалися бібліотека, класні кімнати, велика зала для зібрань, лікарня, квартира начальниці, домова православна церква Святої мучениці Олександри та католицька каплиця, а також дортуари – загальні спальні інституток. У підвалах розмістилися лазня, кухня, комори, різноманітні підсобні приміщення та кімнати для служниць.

Про інтер’єри Інституту шляхетних дівчат читаємо в повісті Івана Нечуя-Левицького "Хмари": "Незнайома дама повела дівчаток через рядок покоїв, розкішно убраних. Скрізь блищали дзеркала, бронза, дорога мебіль, скрізь були розстелені дорогі килими. Малим дівчаткам було трохи якось ніяково. Усі вони поправляли на собі одежу, оглядали своє убрання, котре хоч було й гарне, але не було підхоже до обстави. Незнайома дама привела їх в простору світлицю. На софі сиділа начальниця, і вони підступили до мраморного столу".

kyevskyj ynstytut blagorodnyh devycz6

Відповідно в Інституті обов’язковими дисциплінами були: Закон Божий, російська мова та література, польська, німецька, французька мови, історія, географія, арифметика, основи фізики та природознавства, малювання, музика, танці, рукоділля. Після закінчення навчання дівчатам видавалося свідоцтво домашньої наставниці.

Попри задум цариці про "надання безкоштовного виховання дітям бідних дворян" та виділені імператором на облаштування закладу 500 тисяч карбованців, київський Інститут майже одразу почав брати плату за навчання – чималеньких 300 карбованців на рік. Згодом пансіон ще подорожчав: з переїздом до нової будівлі на вулиці Інститутській заклад почав стягувати плату вже у розмірі 800-1000 карбованців на рік. Втім, близько половини вихованок все ж таки вчилися за казенний кошт.

Справжнім святом для дівиць бували відвідини Інституту вінценосних осіб та інших вельможних гостей. З інститутками, приміром, любив обідати сам Микола I. Щоправда, подейкують, що царя приваблювала аж ніяк не благочинна мета: він просто любив з вікон їдальні оглядати дивовижні краєвиди старого міста. Втім, під час його візитів кожна вихованка отримувала бонбоньєрку або інший приємний подарунок.

oktyabrskij 3

У 1888 році Інститут шляхетних дівчат урочисто святкував своє 50-річчя. За цей час з його стін вийшли 1283 випускниці, і популярність закладу серед киян продовжувала зростати. Ще б пак: тут викладали найкращі педагоги Києва, в тому числі професори Університету святого Володимира, Першої чоловічої гімназії та Духовної академії.

Так, лекції з історії та літератури читали Микола Костомаров, Віталій Шульгін, Микола Бунге та Володимир Іконніков, Закон Божий викладали автор "Повної збірки молитов" Олексій Ставровський та магістр Назарій Фаворов, основи природознавства – відомий натураліст Рудольф Траутфеттер.

Під керівництвом блискучих музикантів Миколи Лисенка та Йосипа Витвицького інститутки вивчали хоровий і сольний спів, вчилися грі на музичних інструментах. Багато років малювання в Інституті викладали знаний німецький пейзажист Генріх Гротте та відомий портретист Павло Шлейфер. Протягом майже десяти років начальницею Інституту була Аделаїда Родзянко – київська письменниця, яка писала у відомому на той час журналі "Сын Отечества" під псевдонімом Тальцева.

kyevskyj ynstytut blagorodnyh devycz3

Мистецьку освіту у різний час в Інституті шляхетних дівчат отримали Наталя Забіла-Врубель та Олена Пчілка, співачка Ганна Тальберг і піаністка Ольга Тальберг та багато інших талановитих жінок.

 

Відсвяткувати сторіччя Інституту шляхетних дівчат не судилося. З початком революції 1917 року інституток було розпущено по домівках, будівлю однією з перших в Києві націоналізовано новою владою, а розкішні інтер`єри розграбовано.

У дні Жовтневого перевороту та Січневого збройного повстання колишній Інститут гордовито поглядав зверху на мітинги на Думській площі (нинішній Майдан Незалежності) та покірно переносив на фронтоні червоні транспаранти із закликами до боротьби з "оскаженілою та злочинною Центральною радою".

"У перші місяці після встановлення радянської влади в Києві до 34 будинків, які раніше займала буржуазія, заселилися тисячі родин робочих Слобідки та Труханового острова. У звільнений від буржуазії колишній Інститут шляхетних дівиць в`їхало багато сімей арсенальців", - звітувала про досягнення соціалістичного будівництва радянська історіографія.

Згодом у будівлі колишнього Інституту квартирувалися караульні полки, Вища військова та сільськогосподарська школи, редакція журналу "Більшовиченята", протягом майже десяти років тут містився Комітет комунального господарства.

"Найжахливіші справи відбувалися починаючи з 1934 року. До захоплення міста німцями тут знаходився Наркомат внутрішніх справ УРСР, де загинуло чимало наших співвітчизників…", - пише історик Віктор Киркевич.

 272593b6e0624398d0dae880c6223a81 100822

Споруда колишнього Інституту шляхетних дівчат стала очевидцем грандіозної пожежі на Хрещатику у вересні 1941 року, коли "героїчними зусиллями" радянської армії було підірвано і знищено майже весь центр Києва. Сам Інститут вцілів (як це можна побачити на фото). У підвалах НКВС не було закладено вибухівку, а нищівний вогонь з Хрещатика не дотягнувся до колонади на високому пагорбі.

Фашистські загарбники недовго розмірковували над призначенням величезної споруди: на довгі два роки окупації Києва на перейменованій вулиці Хорст-Вессель-Штрассе, 1, оселилась комендатура. У 1943 році, відступаючи, гітлерівці знищили будинок, який став мовчазним свідком їхніх злодіянь, і велична, створена в ім`я краси, а не вбивств, будівля вже не побачила ані подвигу Никифора Шолуденка, який першим на танку увірвався на звільнений Хрещатик, ані радісних усмішок та квітів параду перемоги.

 

Довгі роки після звільнення столиці України руїни колишнього Інституту шляхетних дівчат над Хрещатиком болісно нагадували киянам про жахи війни. І лише наприкінці п’ятдесятих група архітекторів на чолі з Олексієм Заваровим, який брав участь у відбудові понівеченого Хрещатика, стала до реконструкції будівлі.

Повністю відновивши зовнішній вигляд будинку авторства Вікентія Беретті, радянські архітектори докорінно змінили внутрішнє планування палацу, який незабаром став зватися Жовтневим. У будівлі з`явилася зала на 1900 місць та просторі фойє, було значно розширено вестибюль, у підвалах розташувалися квиткові каси та гардероб.

 1337337148

До появи у 1970 році палацу культури "Україна" Жовтневий палац був головною сценою політичного і громадського життя столиці: тут проводилися урочисті зібрання, партійні та комсомольські з`їзди, концерти, наукові конференції і, звичайно, головне дитяче свято – Новорічна ялинка. Гостями палацу були Юрій Гагарін та Андрій Сахаров. Саме тут 23 жовтня 1965 року відбулося урочисте вручення Києву медалі "Золота зірка" та звання Міста-героя".

У сьогоднішньому Міжнародному центрі культури і мистецтв (такий статус йому надано 1991 року) працюють відомі колективи художньої самодіяльності: ансамбль народного танцю "Горлиця", оркестр народних інструментів, дитячий колектив "Співаночка", інші ансамблі та гуртки.

За незалежної України була спроба облаштувати колишній Жовтневий палац під інститут-музей національної пам`яті. У приміщенні палацу, де колись знаходилися катівні, не може працювати культурно-розважальний центр, – так стверджувало товариство "Меморіал" та Товариство репресованих. На захист центру культури стали історики та науковці. "Дійсно, місце, яке 150 років служило культурі, має залишатися об’єктом культури. Адже приміщення Інституту шляхетних дівчат, зведене у 1842 році, де у 1930-х тимчасово розташовувалось НКВС, і яке під час Другої світової війни воно було майже повністю зруйновано. називати в’язницей, неправильно. Хіба центр культури мусить відповідати за репресії 30-х років?", - так говорили вони.

До сьогодні Міжнародний центр культури і мистецтв профспілок України функціонує. З моменту його відкриття після повоєнного відновлення у 1957 році культурно-мистецькі заходи тут відвідали понад 40 мільйонів глядачів.

Вишукана будівля МЦКМ століттями поглядає з висоти на Київ, прикрашаючи своєю гордовитою поставою нашу столицю.

 IMG 20220222 100249 1

IMG 20220222 100433 1

 

За матеріалами:

https://i-love-ukraine.vpoltave.net/palac/zovtnevii-palac-kiiv

https://www.unian.ua/kyiv/651575-institut-kativnya-palats-170-rokiv-shlyahetnih-kontrastiv.html