Рік війни минув. Яким цей трагічний час став для Міжнародного центру культури і мистецтв профспілок України («Жовтневий палац»)? Як довелося переформовувати свою роботу? Яке значення набуває культура в часи сурових для країни випробувань?

Своїми думками щодо цього поділився директор МЦКМ Юрій Бобир.

***

Перемога буде за нами!

Вже майже 10 років, з тих пам’ятних і доленосних для країни подій Революції Гідності, Юрій Михайлович очолює адміністрацію Жовтневого палацу. Він згадує, що тоді - у лютому 2014-го, бої точилися прямо на прибудинковій території палацу, з вікон було видно як гинуть люди...

Коли лютневого ранку минулого року почув канонаду пострілів та вибухи російських бомб на підступах до столиці, зразу поїхав на роботу. З майданчику перед Жовтневим відзняв відео центру столиці - майдану Незалежності та, намагаючись якось самому заспокоїтись і надати хоч трішки впевненості тим, хто перегляне його пост у соцмережах, написав: «серце Києва б’ється, тут поки все тихо. Перемога буде за нами!».

З гордістю та повагою до своїх колег - працівників Жовтневого директор МЦКМ говорить, що більшість з них того незабутнього дня також вийшли на роботу, що підтверджує їхню відданість мистецтву та любов до своєї справи. Побачив, що з таким колективом ніякі біди не страшні і, хоча спочатку люди відчували розгубленість і страх, попри це включились у роботу. 

- У нас така локація – 200 метрів до центру Києва, - говорить Ю.Бобир, - З перших днів війни до нас звернулись по допомогу представники Тероборони та військові, ми допомогли їм здебільшого побутовими речами, зокрема, завезли матраци і у Блакитному залі палацу у нас інколи перебували до 200 осіб. Усіма можливими способами ми допомагали боронити столицю. Вклались в це і фінансово, наші витрати обчислювались шестизначною цифрою, але тоді все це не мало значення, - тоді вирішувалась доля кожного з нас і наше майбутнє.

Через воєнний стан роботу за нашим основним напрямком, тобто, проведення концертів та культурно-мистецьких закладів, довелось припинити. Проте, ми намагалися підтримувати життєдіяльність підприємства, виплачувати зарплату, утримувати будівлю палацу. МЦКМ – не державне підприємство, тому нам потрібно заробляти самим на себе. І ось, пам’ятаю, що саме на Пасху минулого року, я прийняв рішення, розпочати працювати як концертний майданчик.

У тому була не тільки життєва необхідність для трудового колективу, а ще відчуття, що у такі важкі дні, коли гинуть наші співгромадяни, ворог загрожує знищенню всього, що є українське, саме мистецтво зможе допомогти.

***

Перші концерти у воєнному Києві пройшли саме у МЦКМ

21 травня 2022 року вперше у воєнному Києві на нашій локації відбувся концерт. Прийшло близько 500 осіб. Зі сцені грав оркестр рок-хіти. І я помітив, що людям, які пережили жахіття перших місяців повномасштабної війни, навіть було незрозуміло, а як реагувати на виступ музикантів? Уявіть собі: триває справжня бойня, і за таких обставин, чи є у людей право радіти, відчувати якість позитивні емоції? Пролунала перша мелодія, а присутні у залі навіть не знали, чи їм плескати в долоні, як зазвичай?.. Але потихеньку усі вирішили, що все ж таки можна аплодувати, це не забороняється. Навпаки, ті, хто тоді зібрались у залі, продемонстрували свою незламність, міць духу, а це також є опором кровавому ворогові.

Той перший наш концерт вийшов дуже патріотичним: світло на сцені було у жовто-блакитних тонах, усі присутні відчули єдність, душевне піднесення і ми зрозуміли, - так, культурні заходи потрібно організовувати і проводити, насамперед, для наших відвідувачів.

Тому другий наш концерт відбувся вже за тиждень і це був дитячий захід. Можу з впевненістю сказати, що ми перші в Україні провели дитячий культурний захід під час війни, - то була театралізована вистава для дітей. Тоді до нас прийшли більше 500 діточок разом із батьками. І ми остаточно переконались, – культурний продукт затребуваний,  ми повинні працювати на перемогу, тому що культура під час війни – це також зброя.

***

Як працювати закладу культури під час війни?

Але в який спосіб працювати закладу культури під час війни, якщо постійно лунають повітряні тривоги, регулярно зникає світло, а люди переважно відчувають страх та збентеженість?

Передусім проконсультувались з Державною службою надзвичайних ситуацій, - які наші дії під час оголошення повітряної тривоги? Нас поінформували, що необхідно облаштувати у межах доступності укриття для тієї кількості глядачів, які на даний час перебувають у глядацькій залі. Ми впорядкували кімнати на цокольному поверсі та у підвальному приміщенні палацу. Поставили там  стільчики, провели автономне світло, воду, забезпечили санітарію та ін.. Отже, з урахуванням наявних умов у нас з’явилась можливість без порушень правил приймати по 1100 глядачів на кожному концерті у партері великої зали та амфітеатрі. А під час повітряної тривоги усі глядачі, обслуговуючий персонал і артисти мають вийти із залу і перейти в укриття. Після відбою, концерт продовжується.

Отже, після початку війни ми стали одними з піонерів, хто розпочав в Києві концертну діяльність і продемонстрував, що навіть за таких умов галузь культури може працювати. Після нас вже почали давати концерти та вистави інші столичні театри, які переважно працюють 2-3 дні на тиждень, а ми працюємо щодня і майже без вихідних. Вже у листопаді-грудні минулого року по завантаженню і по кількості проведення заходів ми вийшли на довоєнний і навіть на доковідний період. На місяць у нас відбуваються по 25-30 заходів: концерти, спектаклі, дитячі заходи тощо. До нас щомісяця, не зважаючи на воєнний стан, приходять 30-35 тис. відвідувачів.

***

Летять ракети, а люди співають.

Ще одне особисте спостереження щодо поведінки наших відвідувачів під час повітряної тривоги. У часи небезпеки, щоб підбадьоритись, вони співають патріотичні пісні, такі як «Ой, лузі червона калина», гімн України, «Яворина» та багато інших наших українських пісень. Таким чином люди хочуть довести рашистам, що ми їх не боїмося, показують силу свого духу і незламність.

- Летять ракети, а люди співають, - ось такі українці, - зазначає Юрій Бобир та розповідає про не менш важливу для життєзабезпечення такої великої за площею будівлі як Жовтневий палац, а це 16 тис кв.м. площі, яку  належить забезпечувати опаленням і електрикою, водою та всім іншим, що необхідно для нормального функціонування.

Він пригадує, що восени та взимку минулого року через постійні ракетні обстріли часто-густо зникали світло, вода і опалення. Через те довелось шукати технічні можливості роботи у таких екстремальних умовах.

- Ми закупили великі ємності для води, до нашої будівлі заведено два вводи електроенергії: якщо один вимикається, вмикається інший. Тому світло було постійно. - Війна надає виклики, а ми віднаходимо відповіді на них. Отож,  саме під час війни ми реалізували задум, щоб обладнати автономне опалення нашої будівлі. За фінансової підтримки нашого засновника – Федерації профспілок України придбали необхідне устаткування: теплові насоси «повітря – вода», таким чином, впровадили інноваційну технологію. Зараз у будівлі ми використовуємо тепло, яке отримуємо у прямому сенсі з повітря, а потім подаємо його у існуючу опалювальну систему. Це дозволяє контролювати температуру повітря і додатково заощаджувати кошти. Завдяки цьому ми вдало пройшли холоди: в залі, у робочих приміщеннях палацу у нас була прийнятна температура і вже за поточний  опалювальний сезон нам вдалося окупили цю систему.

***

Ренесанс української музики та мистецтва.

Наразі можна спостерігати ренесанс української справжньої, глибинної музики та мистецтва, - стверджує Юрій Бобир. – Ще до 2014 року у нас було багато концертів музикантів з-за кордону, також з росії. І насправді кажучи, щирі українські співаки і артисти тоді мали менше можливостей прорватись на концертний олімп. Приміром, такі артисти, як Оксана Пекун, Степан Гіга, Оксана Білозір, навіть Іво Бобул, Христина Соловій, а також наші гурти, зокрема, Скай, Друга Ріка, Кому вниз, ТНМК та ін. не завжди могли збирати повні зали і навіть вважались другим ешелоном естради.

Тоді глядач не дуже прагнув на їхні концерти. Тепер потреби публіки змінилися і з’явився запит на наш ідентичний, патріотичний культурний продукт. А українські митці довели, що не тільки уособлюють дорогоцінний здобуток нашої культури, але знаходяться на передовій культурного фронту, обстоюючи справжні цінності та ідеали, за що бійці на передовій борються зі зброєю в руках та віддають свої життя.

Наразі саме українські гурти збирають аншлаги. І що важливо – у культурному середовищі простежується зв'язок поколінь між борцями за Незалежність України, яка тривала багато сотень років, і героями сьогодення. Це можна відмітити як тенденцію, що тепер з’явилась у нашому суспільстві. Проявилась наступність у творчості сучасних артистів та у їхніх піснях. Багато хто з наших сучасників звертаються у своїх творчості до віршів Тараса Шевченка, пісня «Ой у лузі червона калина» – марш січовий стрільців, якому вже більше 100 років, а пісня «Яворина», яка нині вкрай популярна у виконанні Степана Гіги була написана на початку 90-х років минулого століття, відразу після набуття Україною незалежності – на смерть нашого великого співвітчизника, відомого співака Назарія Яремчука. У наші часи також з’являються нові пісні такі як Байрактар, або «Рідна Україна переможе» і ось вони, можна сказати, віддзеркалюють сьогоднішній момент історії і дуже співзвучні сучасності. Пісні, народжені війною, - культурний феномен, який з’являється у нас на очах. Ці витвори мистецтва закарбуються у пам’яті народу на багато років, як ознака трагічний часів, які наразі ми усі переживаємо. І наступні покоління українців будуть згадувати нашу боротьбу в тому числі завдяки пісням, написаним сьогодні.

Хочу також зауважити, що мною було прийняте ще одне рішення - під час війни не припиняти фінансування наших колективів художньої самодіяльності. Тому продовжують репетиції такі творчі колективи МЦКМ як Народний оркестр народних інструментів імені В.Васильєвої, Народний ансамбль народного танцю «Горлиця», Народний джазовий оркестр «Музична лабораторія». Артисти їздять по госпіталям, виступають перед захисниками у військових частинах. На концерти, організатором яких виступає Жовтневий палац, вхід для військовослужбовців безкоштовний.

***

Війна спонукала митців змінити завдання та пріоритети

Також під час війни зазнають змін за формою і з’являються нові культурні продукти. Зокрема, в афіші Жовтневого палацу все частіше можна віднайти виступи артистів у форматі стенд-ап. Колись це практикувалось лише у камерних залах, пабах, або підвалах, поширювалось у соцмережах. Тепер у вигляді сучасного культурного продукту стенд-ап з Інтернету перекочував в офлайн та вийшов на велику сцену і подібні виступи збирають масові зали, не зважаючи, що жанром це - не вистава і не концерт. За формою це виступ, живе спілкування артиста, інтересної для публіки людини, особистості, яка висловлюється як би «на злобу дня».

Чому це має попит саме сьогодні? Люди переважно занурені у поточну ситуацію, яка змінюється буквально  щохвилини, людей хвилюють особисті проблеми, і ось під час спілкування на концерті глядач відразу отримує відповіді на запитання, які його турбують. І все це він чує від людини, яка перед ним стоїть на сцені і також співпереживає щось подібне. Психологічно досягається позитивний ефект і від цього для людини проблема стає не такою вже важкою й непереборною. Деякі стендапери приїздять на концерти прямо з фронту, дають один концерт і ідуть знову воювати.

Майже на кожному концерті або заході відбувається збір коштів на потреби ВСУ, на придбання дронів, тепловізорів, на допомогу конкретним захисникам, які постраждали внаслідок бойових дій. Це важлива соціальна місія, яку у даний час виконуємо ми і загалом галузь культури.

Інколи стендапери або артисти влаштовують аукціони і прямо зі сцени під час концерту пропонують придбати речи, які привозять з місць бойових дій, приміром, тубус від джевеліну, гільзи від снарядів або уламки бойових засобів, часто продаються картини на патріотичну тематику, інші витвори мистецтва, збираються скриньки з грошима. Інколи обсяг пожертв доходить до сотень тисяч грн. Так на концерті поета Павла Вишебаба в нашому палаці, на аукціоні було зібрано і передано для потреб армії 1 млн. грн.

Вбачаю в цьому також наш вклад у Перемогу.

***

Викликам війни відповідаємо новими можливостями

Вже під час війни минулого літа вперше за всю історію Жовтневого палацу, якому після повоєнної відбудови у грудні минулого року виповнилося 65 років, ми вперше відкрили літній майданчик – внутрішній Затишний дворик. Такого у концертній історії МЦКМ ніколи не було. Отже, війна дає нам виклики, а ми відповідаємо на них.

Протягом минулого сезону на відкритому концертному майданчику майже щодня проходили різножанрові концерти, виступали такі українські гурти як  Козак-Систем та багато інших. Такий формат шоу схвально сприйняли наші відвідувачі о ось для них маємо гарну звістку - 12 травня цього року ми знову відкриваємо літній майданчик. Розрахований він на 350 місць, там передбачено укриття від дощу, так що приходьте, шановні кияни, гості столиці, не пожалкуєте!

А вже з вересня плануємо розпочати працювати на повний великий зал Жовтневого, себто на 2000 глядачів.

Таким чином, сповнені мрій і сподівань на краще, хочемо звернутись до партнерів з організації та проведення концертів і до наших прихильників: шановні друзі, на честь Перемоги над російською агресією у Жовтневому палаці відбудеться безкоштовний концерт, присвяченій цій історичній події. Двері палацу будуть відчинені для всіх, хто прийде до нас розділити цю неймовірну радість.

Запрошую вас і наближаємо Перемогу!

Записав Олексій Корецький,

фото автора та:

https://www.facebook.com/khrystyna.soloviy/photos?locale=uk_UA